У 2019 році в сфері безпеки харчової продукції в Україні слід керуватися тими зобов’язаннями, які взяла на себе наша держава згідно підписаного євроінтеграційного угоди. Потрібно розглянути два розділи євроінтеграційного меморандуму – третю і четверту розділу IV. Глава 3 стосується гармонізації законодавства в сфері технічного регулювання, а глава 4 – гармонізації законодавства в сфері санітарних та фітосанітарних заходів.
Ці два розділи безпосередньо стосуються ситуації, яку ми маємо в сфері забезпечення безпеки продукції, і проведення державного контролю в сфері дотримання законодавства про безпеку харчових продуктів. Якщо говорити про стан впровадження так званої «Дорожньої карти» по главам 3 і 4, то по третій Україна виконала 59% своїх зобов’язань, по четвертій поки стан виконання на рівні 33%. На виконання третього розділу в 2014 році вступив в дію Закон України «Про стандартизацію», і в 2015 році «Про метрологію та метрологічну діяльність» та «Про технічний регламент і оцінки відповідності».
Зокрема, сертифікацію перевели в статус добровільної процедури. Обов’язковими залишилися тільки вимоги технічних регламентів, які не мають в даний час прямого відношення до харчової продукції, оскільки вони стосуються обладнання, машин і механізмів. Крім цього в області технічного регулювання залишилася складова – підписання Угоди АСАА, яка перекладається на українську мову як «Угода про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції». Але знову ж таки, ця угода стосується промислового обладнання, а не харчової продукції.
Національний орган по стандартизації ще в минулому році видав наказ про скасування всіх ГОСТів, які були розроблені до 1992 року. Слід сказати, що величезна кількість ГОСТів, що потрапляють під дію цього наказу, містили вимоги до методів контролю харчової продукції та сільськогосподарської зокрема. Технічні комітети мали мало часу, щоб переглянути ці 14475 ГОСТу для перекладу їх при необхідності в формат ДСТУ. Тому Національний орган по стандартизації продовжив застосування ГОСТів до 2019 року.
Таким чином, сертифікація харчової продукції – процедура добровільна. У той же час, сертифікація стає обов’язковою, якщо цього вимагає споживач. Досить часто наявність сертифіката відповідності продукції заявленому стандарту чи іншому нормативному документу у виробника продукції вимагають торговельні мережі. Відповідно, якщо виробник хоче бути представленим в торговій мережі, для підтвердження якості він буде зобов’язаний сертифікувати свою продукцію.