На маркуванні кожного товару є позначення стандарту, за яким його зроблено. Як правило, найчастіше читаємо абревіатури ДСТУ (державний стандарт України) або ТУ (технічні умови виробника), а також зустрічаємо позначку ГОСТ (міждержавні стандарти, які ще з радянських часів діють в країнах СНД).
На скільки продукція, виготовлена за ТУ, поступається тій, що відповідає державним стандартам? – таке запитання можна почути від багатьох громадян, адже до нього підштовхують численні публікації та телепрограми, в тому числі й просвітницькі, в яких споживачів переконують уникати продукції з подібною позначкою. На справді така постановка питання зараз неправомірна, адже відповідно до чинного законодавства, вимоги, які висувають до продукції технічні умови, повинні бути не нижчими, ніж ті, що передбачені державними стандартами і неприпустимо вводити в ТУ положення, що призводять до зниження якості продукції або ускладнюють її ідентифікацію.
В чому ж тоді відмінність технічних умов від державних стандартів і навіщо вони взагалі потрібні – відповідно до Закону України «Про стандартизацію», технічні умови (ТУ) – це документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. ТУ розробляє сам виробник, у випадку якщо на певний новий вид продукції взагалі не існує державних стандартів, або ж якщо йому потрібно розширити асортимент продукції, запровадити новітні розробки, вдосконалити технологічний процес, упаковку і таке інше. При цьому розробник технічних умов орієнтується на особливості свого виробництва й виходить з вигідних йому умов.
Наприклад, якщо державний стандарт на морозиво передбачає додавання до нього горіхів, шоколаду, ваніліну та інших добавок не заборонених Мінздравом, то конкретний виробник може розробити технічні умови, якими передбачить додавання у свою продукцію таких поки що нетрадиційних для цього виду продукції, але не заборонених інгредієнтів, як мак чи йогуртові культури, розробити для цукерок нетрадиційну упаковку, яка б дозволила прикрашати ними новорічну ялинку тощо.
Тому сперечатися про те, яка продукція краща: виготовлена за ТУ чи ДСТУ – недоречно, головне, щоб суб’єкт господарської діяльності чітко дотримувався вимог зазначених в нормативному документі і вказував достовірну інформацію на маркуванні.
Інша справа, що існують певні традиційні рецептури, до яких українські споживачі звикли десятиліттями, тож розробляти технічні умови на ковбасу вищого сорту «Докторську», чи «Московську» не дозволяється, тому що з іншими інгредієнтами це буде вже зовсім інший продукт, ніж очікує покупець, і подібне дублювання назви призведе до введення споживачів в оману.
Що стосується застосування різноманітних харчових добавок (стабілізаторів, барвників, підсолоджувачів) чи рослинних жирів, яких так хочеться уникнути, то чинне законодавство обмежує їх використання в окремих видах продукції, але їх наявність чи відсутність зовсім не залежить від позначки «ДСТУ» чи «ТУ». Наприклад, рослинний жир заборонено «класти» в масло, сметану та сир, барвники в продукти дитячого харчування. Та якщо це «продукт сирний», він однозначно зроблений із застосуванням рослинного жиру, а про склад солодощів можна довідатися з інформації на маркуванні, оскільки Мінздравом дозволений до використання чималий їх перелік.
Тож викликає занепокоєння те, що держава нині скасувала державний нагляд за дотриманням стандартів при виробництві, зберіганні та реалізації продукції, а механізмів, які б забезпечили йому гідну заміну, поки що не розроблено.
Вимоги до продукції, що зазначені в державних стандартах науково обґрунтовані та напрацьовані роками, а продукція згідно ДСТУ, виготовляється, як правило, за класичними рецептурами з відповідними уставленими технологіями.
Продукція, виготовлена за технічними умовами, обов’язково повинна відповідати вимогам ДСТУ, проте, виготовляється за власною рецептурою підприємства з використанням новітніх технологій, що дозволяє здешевити собівартість готового продукту, наділити його певними (можливо лікувально-профілактичними) властивостями та максимально задовольнити вимоги споживачів виходячи з рівня їх купівельної спроможності.
Технічні умови на харчову продукцію розробляються, як правило, переробними підприємствами і є їх власністю. При цьому на ТУ (як і на продукцію, виготовлену за його вимогами) попередньо отримують висновок санітарно-епідеміологічної експертизи. Потім, зазначений документ проходить реєстрацію у фонді технічних умов України, яка підпорядкована колишньому Держспоживстандарту – нині його функції покладені на Мінеконмрозвитку України.
На стадії реєстрації ТУ супутньо повинні проходити перевірку на відповідність чинному законодавству, технічним регламентам, потребам споживачів, рівневі розвитку науки й техніки, досягнутому на момент перевіряння, а також узгодженості з чинними нормативними документами тієї самої сфери застосування, зокрема, визначивши чи не нижчі вимоги цього документу вимог (якісних показників) державного стандарту на аналогічну продукцію.
Слід знати, що інформація про ДСТУ та ГОСТ друкується в офіційних виданнях і з нею може ознайомитись і при потребі придбати кожен бажаючий, звернувшись до територіальних органів Держспоживстандарту України. А ось ТУ – це документ, котрий розроблений підприємством-виробником і є його майновою власністю, тож ознайомитися з ним можна лише з дозволу власника.
Технічні умови (ТУ) обов’язково підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання відповідно до вимог ДСТУ 1.6:2004 «Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів».
З 26.04.2014 набрав чинності Закон України № 1193-ІІ, в звязку з чим державна реєстрація Технічних умов або змін до них в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання не є обов`язковою, і замість державної реєстрації необхідне внесення до Реєстру ТУ. Перед внесенням до Реєстру ТУ, проект технічних умов проходить узгодження в профільних державних органах і установах згідно з вимогами чинного законодавства України, перелік яких залежить від сфери застосування продукції. Виробляти продукцію без посилання на відповідний нормативний документ, якому вона повинна відповідати, законодавством заборонено.
Постачати на ринок продукцію за технічними умовами іноземних фірм можна за умови приведення їх у відповідність до чинного законодавства та нормативних документів України, внесення необхідних змін та державної реєстрації.
Слід зазначити, що нормативні документи повинні використовуватися на стадіях розроблення, реалізації, експлуатації (використання), ремонту, зберігання, транспортування та утилізації продукції. У договорі на поставку продукції повинні зазначатися посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію, за якими буде постачатися продукція.
Окрім державних та міждержавних стандартів та технічних умов розрізняють галузеві стандарти, які визнають у певній галузі та стандарти науково-технічних і інженерних товариств та спілок і внутрішні стандарти підприємств.
Одже, продукція, що вироблена за ТУ, не може документально і якісно відрізнятися від продукції, виробленої за ДСТУ. Залишається тільки питання в якості цієї продукції, яку оцінюють споживачі та повинні контролювати відповідні державні установи.